Артемова О.І., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри загальної психології та психодіагностики
Рівненського державного педагогічного університету УДК 378.013
Постановка проблеми. В умовах суспільної трансформації, що їх спостерігаємо зараз в Україні, формується більш уважне, ніж раніше, але й вимогливіше ставлення до особистості, нове розуміння соціального та психологічного благополуччя, самореалізації, становлення особистості. Наш час вимагає від кожного активності, вміння актуалізувати здібності та реалізувати себе як особистість у різних сферах діяльності та спілкування. У зв'язку з цим зростають вимоги до психологічної науки, яка покликана допомогти кожному члену суспільства ефективно визначати життєві орієнтири, реалізувати свій особистісний потенціал, долати труднощі особистісного і професійного становлення.
В основі феномену самореалізації особистості лежать проблеми росту, розвитку, самовдосконалення людини. Поняття "самореалізація" часто вживають як синонім терміну "самоактуалізація", "реалізація своїх можливостей". Вони описують дуже близькі явища, що позначають стійкі позитивні зміни в особистості, реалізацію її природного потенціалу: "індивідуацію" (К. Юнг), повну реалізацію справжніх можливостей (К. Хорні); внутрішню активну тенденцію до саморозвитку на зразок істинного самовираження (Ф. Перлз); прагнення людини до найбільш повного виявлення і розвитку можливостей і здібностей (К. Роджерс); прагнення людини стати тим, ким вона може стати (А. Маслоу).
Самореалізація була предметом уваги науковців, зокрема К.О. Абульханової-Славської, Л.І. Анциферової, Г.С. Батіщева, О.Ф. Бондаренко, Є.І. Головахи, Л. Когана, Г.С. Костюка, О.О. Кроника, О.М. Леонтьєва, П.В. Лушина, В.І. Муляр, В.Г. Панка, В.А. Роменця, С.Л. Рубінштейна, Л.В. Соханя, Т.М. Титаренко та ін.), які розглядали самореалізацію як переважно свідомий, цілеспрямований процес розкриття й опредметнення сутнісних сил особистості в її різноманітній практичній діяльності. Становлення суспільно активної та гармонійно розвиненої особистості великою мірою залежить від особистих зусиль самої людини, орієнтованих на самовдосконалення та самореалізацію як неодмінну умову досягнення успіху у житті (С.Д. Максименко, М.І. Пірен, Т.В. Говорун, Л.М. Деміна).
Під поняттям „професійна самореалізація" розуміємо соціалізований шлях гармонійного розвитку особистості, поєднаний із здобуттям професійно-практичного та духовного досвіду в процесі отримання кваліфікації спеціаліста в період первинного професійного становлення (навчання у вищій школі) та вдосконалення фахового зростання в процесі виконання професійних ролей і обов'язків, що є невід'ємним атрибутом розкриття і здійснення особистісного професійного потенціалу.
Професійна реалізація особистості на її життєвому шляху передбачає такі основні етапи: професійне самовизначення, професійне становлення в обраній сфері діяльності, фахове зростання і розвиток компетенці].
Професійне самовизначення розуміємо як вибір особистістю виду майбутньої професійної діяльності, що відбувається на основі наявних у неї професійних нахилів, інтересів і сформованих здібностей. Сутність професійного самовизначення полягає в усвідомленні особистістю відповідності своїх можливостей психологічним вимогам професії, своєї ролі в системі соціальних відносин і своєї відповідальності за виконання зобов'язань, які виникають у зв'язку зі зробленим вибором [5, с. 312].
Професійне становлення особистості відбувається, коли вже обраний фах. Однак, коли людина потрапляє в кризові ситуації (втрата роботи, банкрутство підприємства, зниження професійного статусу в колективі), які сьогодні, на жаль, так часто мають місце, то вона повинна уточнювати, коректувати процес фахової самореалізації, звертаючись до свого життєвого і професійного досвіду. Нині, в процесі переходу українського суспільства до ринкової економіки, відбувається неминуча трансформація значимих для людини цінностей, мотивів, професійних позицій та переконань - як можливий шлях конструктивної активізації професійної реалізації особистості.
Мета статті - з позицій комплексного підходу висвітлити особливості самореалізації в сучасних умовах економічної кризи; виявити загальні закономірності та індивідуально-особистісні кореляти професійної самореалізації, показати взаємозв'язок між особистісними рисами та успішністю професійної самореалізації особистості.
Труднощі самореалізації у професійній сфері залежать як від зовнішнього фактора (соціального), так і внутрішнього (рівня самоповаги і самосприйняття, особливостей ціннісно-мотиваційної сфери, комунікативних, емоційно-вольових характеристик). Найвагомішим фактором, що стимулює продуктивну професійну реалізацію в умовах професійної кризи, виступає саме другий, особистісний - як комплекс особистісно-індивідуальних та мотиваційних психологічних характеристик особистості відповідальної, перш за все, за своє життєзвершення, здатної швидко адаптуватися до соціальних змін і конструктивної самореалізації в професійній сфері.
Професійна самореалізація особистості розглядається як характеристика всього її життєвого шляху в контексті професійної сфери від етапу початкового професійного становлення до передвиходу на пенсію. В умовах суспільних відносин нового типу і соціально-економічної кризи, комерціалізації життя має свою специфіку трансформація мотиваційних особливостей професійної самореалізації особистості.
Внаслідок кризових умов життєіснування людини в структурі мотивації деформуються і руйнуються високі, значимі для людини цінності, виникають додаткові аспекти ціннісної кризи, необхідність зміни провідних мотивів, а індивідуальні життєві стереотипи глибшого (несвідомого) психологічного рівня поглиблюють соціальну дезадаптацію психологічно ригідних людей, неспроможних швидко адаптуватися до мінливих соціальних умов [2].
Успішній професійній самореалізації в кризових умовах життєдіяльності людини сприяє професійна компетентність, яка дає особистості можливість не просто адаптуватися до професії, а більше - адаптувати професію до себе [4]. І такий широкий спектр особистісних властивостей, здатний вплинути на зовнішні обставини розгортання індивідуального професійного буття, що відрізняється від інших специфічних способів існування у світі. Змістовим осередком цієї проблеми є визначення самою людиною потенціальних ознак індивідуального буття для успішної професійної адаптації в мінливому просторі людського буття.
Високомотивовані індивіди схильні виявляти значні вольові зусилля в реалізації професійного потенціалу (в тому числі в навчанні) і досягати значних результатів. Так, будь-який індивід (студент, робітник, службовець) з належною мотивацією до праці схильний сумлінніше і наполегливіше працювати і, як правило, досягати помітніших успіхів у своїй діяльності, аніж його низькомотивований партнер. Для особистісної професійної самореалізації характерним є самоцінність, саморозкриття, раціональне використання потенціалу індивідуального буття. Зміст професійної самореалізації має етапи особистісного становлення в обраній професії, професійне зростання і розвиток професійної компетентності, професійний інтелектуальний досвід. Про високий рівень самореалізації особистості свідчить її особистісна зрілість. Її характеристики проявляються на рівні самосвідомості і розкриваються в процесі самоуправління та саморегуляції поведінки у професійній діяльності.
Самореалізація особистості є важливим показником її життєдіяльності, а особливо у професійній сфері - одній з провідних сфер людської життєдіяльності. Необхідним атрибутом самореалізації є саморозвиток особистості як прояв суб'єктної активності у будь-якій діяльності. У зв'язку з цим важливо виокремити самореалізацію, її якісний рівень як показник продуктивності життєвого шляху [1, с. 6], успішності у професійній діяльності.
Зміна змісту особистісної самореалізації демонструє високу адаптаційну пластичність особистості, необхідну для збереження рівноваги при взаємодії з динамічним соціальним середовищем. Л. Коростильова та А. Никонова [3, с. 26] розглядають особливості самореалізації на різних етапах професійного становлення та життєвого шляху як процес, детермінований інтегральними особистісними особливостями, зокрема - комунікативними та емоційно-вольовими характеристиками.
На різних етапах життєвого шляху особистості процес актуалізації професійного потенціалу з метою його ефективного використання відбувається по-різному, в залежності від індивідуальних особливостей: віку, статі, стану здоров'я, когнітивної складності в оцінюванні визначених життєвих цілей і цінностей, оцінювання труднощів професійної реалізації, широкого спектра особистісних властивостей, домінування мотивації досягнення успіху в професійній діяльності чи мотивації уникнення невдач.
Мотивації мають найбільше значення для професійної самореалізації особистості. Успішність професійної діяльності залежить, безперечно, не тільки від професійних знань, умінь, комунікативної контактності, навичок, але й від професійної мотивації.
Мотиваційні феномени є чи не найвагомішими внутрішніми умовами, що впливають на прагнення людини досягати успіху в діяльності. Провідним механізмом функціонування мотиваційної активності для подолання психологічних криз виступає саме суб'єктивна інтерпретація успіху чи невдачі.
Протилежною тенденцією мотивації досягнення є мотивація уникнення невдач, що проявляється, як правило, у людей, схильних переживати фрустраційні стани. Нас зацікавила залежність продуктивності професійної діяльності, а саме - успішність реалізації суб'єктом професійних ролей, статусів, обов'язків від рівня мотивації досягнення і потреби в досягненнях на певному емоційному фоні, а також схильності індивіда до переживання емоцій певної модальності. Безумовно, негативні емоції пов'язані з переживанням тривоги, напруженості, незадоволення собою, своєю професійною діяльністю, невпевненістю в собі, розчаруванням у професії. Позитивні емоції, навпаки, пов'язані з переживанням радості від професійної праці, впевненістю в собі, у своїх професійних перспективах та адекватним світосприйняттям.
Переживання ефективної реалізації професійних ролей (навчальних у тому числі) виникає під впливом не тільки зовнішнього (соціального), але й внутрішнього (особистісного) фактора: це - суб'єктивне ставлення до професії, особливості розвитку, індивідуальні особливості особистості, зокрема - схильність до переживання професійних криз на етапі початкового професійного становлення.
Під схильністю до переживання професійної кризи розуміємо психічний стан людини, що характеризується суб'єктивними (внутрішніми) переживаннями неможливості реалізації двох професійно важливих мотивів - мотиву досягнення і потреби в досягненнях. Мотивація може вплинути на переживання професійної кризи в процесі самореалізації так само, як і подібні переживання можуть призвести до зміни професійної мотивації. Особливо актуальним у контексті нашої роботи є дослідження потреб досягнення, від задоволення яких залежить професійне самопочуття.
У нашому дослідженні взяли участь студенти І-ІІ курсів заочного відділення, які працюють і не працюють (30 чол.); здобувачі другої вищої освіти, які працюють і не працюють (30 чол.) та група безробітних від міського центру зайнятості (30 чол.). Вік досліджуваних - від 20 до 50 років.
Розглянемо найважливіші взаємозв'язки самореалізаційних характеристик досліджуваних для визначення різниці між індивідуальними особливостями використання професійного потенціалу.
Ми використали низку методик для дослідження когнітивних, емоційних, поведінкових показників професійної самореалізації, вивчення їх специфіки та діагностики рис особистості, важливих для здійснення успішної професійної реалізації на всьому життєвому шляху. Ціннісні орієнтації ми виокремили як елементи мотиваційної структури особистості, на основі яких здійснюється вибір тих чи інших соціальних настанов у якості цілей чи мотивів професійної діяльності.
Дослідження засвідчили, що у непрацюючих студентів та в групі безробітних, які перебувають на обліку в міському центрі зайнятості, система ціннісних орієнтацій перебуває на етапі формування. Вона має властивості розмитості і нестабільності, а суб'єкти, як носії цієї системи, перебувають на етапі пошуку себе і свого місця в обраній професії. Необхідність адаптуватися до умов навчально-професійної діяльності вимагає від них більшої гнучкості поведінки. Тому у непрацюючих студентів і безробітних на тлі підозрілості, прямолінійності, в деякій мірі й консерватизму, ригідності мислення спостерігається, до того ж, вищий рівень емоційної нестійкості.
Працюючі студенти та здобувачі другої вищої освіти демонструють більшу комунікативність, вищі якісні показники емоційно-вольової сфери і відрізняються від першої підгрупи як ступенем інтегрованості, так і якісними особливостями. Непрацюючим студентам необхідно більше зусиль для адаптації у вищому навчальному закладі. Працюючим студентам та здобувачам другої вищої освіти потрібно більше витрачати зусиль на адаптацію до професії, але вже щодо корекції своїх бажань, потреб, інтересів відповідно до особливостей їх діяльності.
Труднощі професійної самореалізації особистості, як правило, обумовлюються невпевненістю у своїх силах, конформністю, зовнішнім локусом контролю. В групі безробітних зовнішній локус контролю позитивно корелює з факторами особистості (за Кеттеллом): низьким рівнем самоконтролю, високою тривожністю та емоційною напругою.
Феномен самореалізації невротичної особистості на етапі професійного становлення має свою специфіку. Ми виокремили внутрішні чинники, що перешкоджають повноцінній самореалізації індивідів з песимістичною самооцінкою власного емоційного стану на фоні хронічного стресу (в цьому випадку - в ситуації безробіття): це, перш за все, сильні емоційні особливості переживання кризових явищ (наприклад, домінування страху в загальній структурі емоційності) та мотиваційні особливості (наприклад, домінування потреби уникати невдач).
Для непрацюючих студентів та у безробітних прояв внутрішніх тенденцій обумовлюється низьким саморозумінням, невпевненістю у своїх силах, конформністю, зовнішнім локусом контролю, наявністю специфічних невротичних рис, недостатньою гнучкістю поведінки, спонтанністю, низьким рівнем управління власною поведінкою.
Керуючись загальнотеоретичним положенням, що мотивація посідає провідне місце в структурі особистості і є одним із центральних понять для розкриття сутності мотиваційної сфери особистості і пояснення професійної поведінки, ми поставили перед собою завдання проаналізувати особливості потребово-мотиваційної сфери. При аналізі взаємовідношень між показниками досягнення успіху і уникнення невдачі, потреби в досягненні та особистісними характеристиками в групах непрацюючих студентів і слухачів групи „Друга вища освіта" виявлено значимі негативні зв'язки Цей факт можна аналізувати як брак мотиву досягнення (мети досягнуто, а іншої ще не окреслено) при схильності особистості до переживання фрустраційних станів.
Результати дослідження можуть свідчити про зміщення мотиву досягнення з провідного на другорядний. У цьому випадку провідним стає мотив уникнення невдачі, який обумовлює зниження потреби в досягненні. В групі безробітних показники особистісних невротичних властивостей позитивно пов'язані з показниками вираженого мотиву уникнення невдачі та негативно - з потребами в досягненні, що, у свою чергу, свідчить про дефіцит цих мотивів у особистості, схильної до переживання професійної кризи.
Стійка схильність особистості до переживання емоцій певної модальності чи поєднання різних модальностей тісно корелює із схильністю до переживання кризових станів, можливостями суб'єкта реалізовувати себе у професійній діяльності. Відомо, що негативні емоції пов'язані з переживаннями емоційного хвилювання, напруженості, незадоволення собою і своєю професійною діяльністю, невпевненістю в собі, неприйняттям і розчаруванням у професії. Позитивні ж емоції пов'язані, як правило, з конструктивним професійним самопочуттям, з переживаннями радості та соціального задоволення від професійної праці, впевненістю у собі та професійних перспективах.
У всіх досліджуваних з низьким рівнем мотивації досягнення та потреби в досягненні виявлено високий рівень реактивної і особистісної тривожності. Для досліджуваних усіх професійних груп, несхильних до переживання кризи, високий рівень тривожності є типовим, закономірним.
Так, у групі безробітних показники особистісної та реактивної тривожності є найвищими, помірність цього емоційного стану виражена у групах студентів та здобувачів другої вищої освіти. Тривожність у професійній кризі розглядаємо як емоційну реакцію на суб'єктивно травмуючу ситуацію та як особистісну рису, яка дещо забезпечує схильність до переживання професійної кризи. Групі студентів та здобувачів другої вищої освіти характерний виражений мотив „прагнення успіху", впевненість у позитивному завершенні справи, стійкість у переборюванні труднощів, рішучість у непевних ситуаціях.
Висновки:
1.Професійна самореалізація як процес соціалізації має два рівні:
- репродуктивний, на якому суб'єкт намагається ігнорувати ті цінності, мотиви і потреби, які б зорієнтували його на професійну перспективу в аспекті нових знань, умінь, навичок та допомогли б вирішувати нові професійні завдання;
- творчий, на якому відбувається реалізація суб'єктом нагромадженого інтелектуального досвіду в межах професійного потенціалу та подальше формування професійної майстерності і компетентності.
2. Перший рівень найбільш відповідає етапу початкового професійного становлення. Групу безробітних, яка ще не визначилася з професійною орієнтацією, можна віднести до людей, які перебувають у стані пошуку життєвих цілей і професійних цінностей та мотивів. Другий рівень найбільш виражений у групі студентів, які здобувають другу вищу освіту.
3. Респондентам, які працюють притаманні риси самоактуалізованої особистості, високий рівень самоповаги та впевненості в собі, віра у свою здатність контролювати професійну поведінку; реалістичний настрій обумовлює їх високе прагнення до самовдосконалення і саморозвитку на фоні логічного осмислення життя і професійних цінностей та мотивів у ньому.
4. У групі безробітних, навпаки, труднощі самореалізації обумовлені інтравертністю, невпевненістю в собі, у своїх професійних перспективах, конформністю, низьким рівнем комунікативності, недостатньою гнучкістю поведінки, спонтанністю, високою реактивною тривожністю.
5. На основі отриманих результатів дослідження професійної реалізації особистості студентів (працюючих і непрацюючих), здобувачів другої вищої освіти, безробітних зауважуємо, що феномен професійної самореалізації в контексті розвитку особистості, схильної до переживання кризових станів, та особистості, що перебуває в умовах професійної кризи, має свою специфіку на різних етапах життєвого шляху. Особливості самореалізаційних характеристик у різних професійних групах відрізняються ступенем інтегрованості та якісними показниками, що детермінується різними інтегральними особистісними особливостями (емоційно-вольовими, комунікативними, ціннісно-мотиваційними). Особам, які відчувають більше адаптаційне навантаження в умовах професійного становлення, треба більше витрачати емоційно-вольових та інтелектуальних зусиль.
6. Домінуючими рисами осіб, схильних переживати кризові стани у професійній сфері, є: почуття провини, замкнутість, напруженість, знижена потреба в досягненні, вираженому мотиві уникати невдачі, у проявах депресивної поведінки, низька здатність долати життєві та професійні труднощі, слабка воля.
7. Схильність до переживання кризи є певним психічним станом особистості, який характеризується суб'єктивними переживаннями неможливості реалізації професійних планів, що виникають при блокуванні цілеспрямованої професійної діяльності зовнішніми (об'єктивними стосовно особистості) і внутрішніми (суб'єктивне ставлення до освіти, індивідуальні особливості особистості, особливості її розвитку) причинами. У осіб, схильних переживати кризу, ціннісно-мотиваційні перетворення мають деструктивний характер, а в самій мотиваційно-смисловій сфері особистості спостерігається слабка актуальність ціннісних орієнтацій, які спрямовують особистість на успішність професійної діяльності.
Перспектива дослідження - розробка та апробація комплексної системи психологічної корекції мотиваційної сфери особистості в умовах професійної кризи.
http://www.social-science.com.ua/index.php?idd=jornal_content&jornal_content=186&tema=17e7a40d01aec98607a81108003dba41
|
